Опорні конспекти лекцій з історії України

Розділ 5.1 Передумови та початок Другої світової та Великої Вітчизняної війни.

При вивченні історії Другої світової і Великої Вітчизняної війн однією з ключових є проблема причин цієї війни. Безпосереднє розвязання Другої світової війна було пов’язане з політикою агресивних кіл Німеччини, які прагнули реваншу за поразку в Першій світовій війні і принизливі умови Версальського миру. Виразником цих настроїв став Адольф Гітлер – лідер НСДАП, яка в 1933 р. прийшла до влади в Німеччині. Його підтримали як великі підприємці, які збагачувалися саме на військовій промисловості (Крупп, Тіссен та ін.), так і низи суспільства (дрібна буржуазія, селянство, частина робітників), які потерпали від світової економічної кризи і сподівалися на покращення життя. Союзниками Німеччини стали Італія та Японія, незадоволені малими надбаннями після Першої світової війни, а також ряд країн Східної Європи – сателіти Німеччини (Угорщина, Румунія, пізніше – Словаччина, Хорватія).

У ситуації напередодні війни свої егоїстичні інтереси переслідували й інші держави. Західні держави (Англія та Франція, певною мірою – США) проводили політику „невтручання”, намагаючись спрямувати агресію Німеччини на схід, проти СРСР. Вони сподівалися на взаємне послаблення цих двох сил, після чого саме держави Заходу мали запанувати у Європі та світі. Проявами курсу „невтручання” стали визнання Англією та Францією окупації Австрії та розчленування Чехословаччини у 1938 р.

Водночас Радянський Союз напередодні війни також переслідував власні інтереси. Проявом цього стало підписання договору з Німеччиною про ненапад 23 серпня 1939 р. – т.зв. пакту “Молотова-Ріббентропа” (за прізвищами наркома закордонних справ СРСР та міністра закордонних справ Німеччини). Він передбачав, що Німеччина та Радянський Союз дотримуватимуться взаємного нейтралітету протягом 10 років; крім того, в будь-якій формі не підтримають третю державу, яка розпочне бойові дії проти Німеччини або проти Радянського Союзу. Існував і секретний „Додатковий протокол” до цього пакту, який містив деякі уточнення – проведення „на випадок територіально-політичних змін в областях, що належать польській державі” розмежування сфер впливу Німеччини та СРСР по лінії річок Нарва – Вісла – Сан. Німеччина також заявляла, що не претендує на Бесарабію (Молдавію). На території Прибалтики сфери впливу розмежовувалися північними кордонами Литви.

З початком Другої світової війни СРСР зайняв вичікувальну позицію – фактично так само вчинили Англія і Франція, хоч формально ці дві держави оголосили війну Німеччині. Проте 17 вересня 1939 р., коли Німеччина вже захопила більшість польських земель, перейшли в наступ і радянські війська які за декілька днів зайняли Західну Україну та Білорусію. Так відбулося возз’єднання українських земель в єдине ціле. Швидко розпочалася „радянізація” Західної України: ліквідація органів польської адміністрації, вибори до Рад, створення колгоспів, організація українських шкіл. Водночас проводилися репресії до можливих ворогів – чиновників, поміщиків, військових, уніатського духовенства, частини інтелігенції. Останній захід (який інколи проводився лише на підставі підозр) негативно вплинув на авторитет Радянської влади, значною мірою перекресливши її успіхи.

Загалом напередодні червня 1941 р. позиції СРСР виглядали досить міцними. В радянському суспільстві панували настрої заспокоєності. Війна не розглядалася справою близького майбутнього; якщо ж вона розпочнеться, то Червону армію вважали досить могутньою, щоб в найкоротший термін розгромити ворогів. Чисельні попередження радянських розвідників та інших джерел про можливість вторгнення гітлерівських військ до СРСР (їх нараховують 84) керівництво держави і особисто Сталін вважали помилковими або провокаційними, дезінформацією, спрямованою на підрив пакту.

Між тим ще у липні 1940 р.. після розгрому Франції, Гітлер заявив, що „східний похід” має відбутися ще до війни проти Англії. А 18 грудня 1940 р. план цього походу вже був затверджений до виконання як „директива № 21”. Він здобув кодову назву „Барбаросса”. В основі плану знаходилася ідея „блискавичної війни”: за термін від 3 тижнів до 5 місяців німці сподівалися винищити Червону Армію й зайняти більшість європейської частини СРСР, вийшовши на лінію „двох А” (Архангельськ – Астрахань). Для цього створювалися три основні групи армій – „Північ”, „Центр” і „Південь”; остання мала діяти на території України і після її захоплення просуватися через донські степи до Волги і Каспію. Основними тактичними засобами ведення війни були авіаційні удари по стратегічних об’єктах, в тому числі – в тилу противника, танкові удари для швидкого прориву оборони і поглиблення наступу з подальшим оточенням та винищенням військ противника мотопіхотою. Ця тактика вже була перевірена у західноєвропейській кампанії. В інструктивному додатку до плану зазначалося: „Мета цієї війни – розгром сьогоднішньої Росії, тому вона повинна вестися з небувалою жорстокістю”.

Сам Гітлер в січні 1941 р. на нараді з військовим командуванням зауважив: „Якщо вже Росія повинна бути розгромленою, то краще зробити це тепер, коли російські війська не мають доброго керівництва, погано оснащені й коли росіяни відчувають великі труднощі у воєнній промисловості”. Водночас вищі чини німецького командування (В. Кейтель, А. Йодль) відкрито висловлювалися проти вторгнення до СРСР. При цьому начальник Генерального штабу Німеччини Ф. Гальдер зробив запис у своєму щоденнику: „Нема ніяких ознак агресивних намірів росіян проти нас”.

Напередодні війни на південно-західному напрямі Німеччина зосередила могутні сили – хоч за чисельністю вони поступалися радянським (850 танків – проти 5625; 16 тис. гармат – проти 17 тис.; 1300 літаків – проти 2700). Однак 80 % радянської техніки було застарілою. Негативно позначилися на стані Червоної армії і репресії командного складу – нові висуванці в ряді випадків не відповідали рівню своїх нових посад.

В такому стані Радянський Союз 22 червня 1941 р. вступив до Великої Вітчизняної війни. Вона поділяється на три періоди:

1) 22.06.1941 – 18.11.1942 – період оборонних боїв радянських військ;

2)19.11.1942 – 31.12.1943 – період докорінного зламу у війні, початок наступу радянських військ;

3)1.01.1944 – 8.05.1945 – період остаточного вигнання загарбників за межі СРСРО, звільнення Європи і повного розгрому фашистської Німеччини.

5. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 роки).

5.1 Передумови та початок Другої світової та Великої Вітчизняної війни.

5.2 Бойові дії на території України. Окупаційний режим і рух Опору.

5.3 Визволення України. Внесок українського народу в перемогу над фашистською Німеччиною.

Висновки

 

Рекомендований контент:

Щоб забезпечити вам кращий онлайн-досвід, цей веб-сайт використовує файли cookie.

Використовуючи наш веб-сайт, ви погоджуєтесь на наше використання файлів cookie Детальніше про cookies

Ресурс: